Нам усім, хотілося б знати день і час приходу Господа на землю, але чи варто дослідникам Біблії вдаватися до кабалістичних методів та нумерології, а також до різних власних одкровень, чи діяти обережно й розсудливо. Гадаю також, що нас мала б більше цікавити не доля грішного світу, а доля тіла Христового, Його Церкви. Тому для мене надзвичайно важливими є місця письма в Євангелії, де просто і ясно, без будь-яких туманних алегорій розглядається тема, що нас усіх надзвичайно цікавить.

Читаємо 1Сол.4:15-17.«Говоримо вам словом Господнiм, що ми, якi живемо i залишимося до пришестя Господнього, не попередимо помер­лих, тому що сам Господь у час сповiщення, при голосi архангела i сурми Божої, зiйде з неба, i мертвi у Христi воскреснуть ра­нiш; потiм ми, що лишились живими, разом з ними будемо пiд­несенi на хмарах назустрiч Госпо­девi у повiтря i так завжди з Господом будемо». Отже, що мусить статися перед вознесінням Церкви, статися обов’язково? 1. У належний час Сам Господь має зійти з неба, пролунає гучний голос архангела й просурмить труба. Ця величезна подія аж ніяк не зможе пройти непомічена. 2. Воскреснуть мертві у Христі. Наш куций людський розум неодмінно поцікавиться: а навіщо людям, які вже давно на небі й мають там нетлінні тіла, знов повертатися на землю і входити у могили? Але сенс таки є. Маємо потужне євангельське провіщення, що дозволяє збагнути деякі, на перший погляд,  незбагненні речі.

Воскресіння Лазаря. Воно було як свого роду репетиція до воскресіння Самого Ісуса. Пригадаємо, як усе відбувалося. Перед юдейською Пасхою в Єрусалим з’їхалося безліч народу з усіх кінців землі для очищення й принесення щорічної жертви. «Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих. Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо. Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним». На сьомий день після цього Ісус в’їжджає до Храму. Безліч народу захоплено вітає Його. «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!.. Настав час прославитися Синові Людському. «Отче, прослав ім’я Твоє!» Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю. Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому. Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу. Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть. І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну  до Себе».

Можливо, подібно буде й тепер. Воскресіння мертвих праведників стане останнім свідченням для тих, кому віриться й не віриться, хто блукає десь за парканом Церкви, хто віддалився, а то й відпав, хто коливається перед прийняттям найважливішого рішення, хто дещо зав’яз у суєті, хто заплутався у різних вченнях, хто пішов за сліпими поводирями… Та й для тих, хто досі не знав Ісуса. Перед вознесінням церкви й воскресінням мертвих має пройти певний час, аби звістка про диво розійшлася по всіх усюдах і викликала в людях необхідну реакцію.

Після воскресіння Лазаря сталося, як ми тепер кажемо, величезне пробудження. За якихось кілька днів Церква зросла в тисячі разів. Далі. Ісуса хапають. Розп’яття, Смерть на хресті. «І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом» (Мт.27:53). Ще одне потужне підтвердження слів Ап. Павла, сказаних через десятки років филип»янам. Але це ще не підхоплення Церкви. Бо Ісус сказав: «І коли Я буду піднесений від землі». Отже, чи одночасно з піднесенням, чи після нього.

З певною достовірністю події тисячорічної давнини можна спроектувати й наше сьогодення. Після воскресіння мертвих має розпочатися по всій землі небувале пробудження. Як Ісус зайняв Храм, так християнство за короткий час стане провідною релігією світу.  Після цього до влади на планеті має прийти «звір, який вийшов із води». Він розпочне страшні гоніння на Церкву: «І дано було йому вести війну зі святими і перемогти їх; і дана була йому влада над усяким коліном і наро­дом, і людьми, і племенем». Церкву буде якби знищено, а точніше, – вона піде у глибоке підпілля (Ін.20:19). Далі: невдовзі вона воскресне у плоті Ісуса, як нетлінне Його тіло. Не зважаючи ні на які гоніння, Церква продовжить свою працю в народі, приводячи тисячі грішників до Христа (Дії.2:47).

Ні дня, ні години…

Дуже часто опоненти тих, хто пробує передбачити час вознесіння Церкви, приводять саме це місце Письма: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде» (Мт.25:13). На жаль, не все так просто й однозначно. Якщо придивимось до цієї цитати уважно, то побачимо, що йдеться про день і годину, а не про місяці й роки. Було б дивно, якби Ісус назвав точну календарну дату на дві тисячі років наперед. Невідомо, як повели б себе віруючі, і, що найголовніше, напевно було б зруйновано основоположний принцип тіла Христового – бути готовим кожного дня. Натомість для місяців і років Слово дає нам велику кількість вірних ознак: «Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях» (Мк.13:29).

Важливе питання: чи попередить нас Господь про те, що нам час прощатися з грішною землею? Є кілька місць у Письмі, де в алегоричній формі досить яскраво висвітлюється ця подія.

1.Ной. (Бут.6:14; 7:1). Вперше його було попереджено за сто двадцять років до потопу: «І сказав Бог Ною: кінець усякій плоті прийшов перед лицем Моїм, тому що земля наповнилася від них злодіяннями; і ось, Я знищу їх з землі. Зроби собі ковчег з дерева гофер», і вдруге, коли корабель уже був готовий: «І сказав Господь Бог Ною: увійди ти і вся сім’я твоя в ковчег… тому що через сім днів Я буду лити дощ на землю сорок днів і сорок ночей; і винищу все, що існує».

2.Лот. Він теж отримав потужне попередження. Часу було обмаль, але йому вистачило, аби розібратися зі своєю ріднею: «Сказали мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх виведи із цього місця, тому що ми винищимо це місце» (Бут.19:12).

3.Єлисей. Деякі богослови стверджують, що ні Ілля, ні Єлисей не знали про вознесіння Іллі. Це не так. «У той час, коли Господь захотів піднести Іллю у вихорі на небо, йшов Ілля з Єлисеєм з Галгала… І вийшли сини пророків, що у Вефилі, до Єлисея і сказали йому: чи знаєш, що сьогодні Господь піднесе господаря твого над главою твоєю? Він сказав: я також знаю, мовчіть». По істині, як написано: «Бо Господь Бог нічого не робить, не відкривши Своєї таємниці рабам Своїм, пророкам» (Ам.3:7).

4. Ревекка (Бут.24:15-64) теж виступає як прообраз Церкви. Звичайно ж, її не було схоплено зненацька, її спитали, чи згодна вона стати дружиною Ісаака, і вона погодилась. Від сватання до зустрічі з нареченим минув певний час.

Діви (Мт.25:2) вийшли назустріч жениху, отож були попереджені заздалегідь.

Таким чином, і нас не буде вихоплено з авто на повному ходу, когось Дух Святий попередить раніше, як Ноя, а когось пізніше, як Лота. Бо «ви, браття, не в темрявi, щоб день затав вас, як злодiй; бо всi ви — сини свiтла i сини дня… Ми ж, будучи синами дня, будьмо тверезi, одягнувшись у броню вiри й любови та в шолом надiї на спасiння».

Де будуть наші діти?

Час підхоплення Церкви  стрімко наближається, і багатьох віруючих хвилює питання: чи будуть разом з нами підхоплені й наші діти. Якщо дорослі дочки та сини є віруючі, то проблеми немає, якщо вони ще малі, то теж: «дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже» (Мк.10:14). Є ще третя категорія. З нею значно складніше.

Ще раз розглянемо ті місця, де в алегоричній формі змальовано події, пов’язані з підхопленням Церкви.

Ной.  Троє його синів певну віру, очевидно, мали, інакше б вони в корабель не увійшли, але їхня праведність, як гадається, не була бездоганна (Бут.6:9). Згадаємо, лишень, ганебну поведінку Хама. Дивно, що жоден із синів патріарха не мав дітей. А часу й можливостей було достатньо: перед потопом їм кожному виповнилося близько ста років. Абсолютно очевидно, що Адонай не планував спасіння для більшої кількості людей і тому не дав Ноєві онуків. Якими б ще були ті онуки… Перший же з них, що народився після потопу, потрапив під прокляття.

Лот. Дві дочки його були незаміжні, а інші, не менше двох, мали свої сім’ї. Ось воля Божа стосовно Лотової родини: «Ска­за­ли­­ мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх ви­веди із цього місця, тому що ми винищимо це місце» (Бут.19:12). Зяті, дочки, їхні діти, всі вони потрапляли під Боже благословення, але, на жаль, не прийняли його: «зятям його здалося, що він жартує». Дружина  та дві незаміжні юнки Лота пішли за ним.  Стосовно їхньої праведності теж є великі сумніви. Ледве заспокоївшись після втечі, вдалися до звичних гріхів. І дружина, й дочки народилися в Содомі й були виховані у відповідній атмосфері, хоча й не відкидали Бога. Як напише пізніше великий апостол:  «Hе обманюйтесь: лихі товариства псують добрi звичаї» (1Кор.15:33).

Отож, на запитання, чи будуть взяті на небо разом з нами наші родичі, які не служили Богу як ми, не трудилися над очищенням власних душ та освяченням, не готувалися, як ми, до зустрічі з Христом, не проходили тяжких випробувань, не несли, як ми, хреста, а провадили цілком світське життя,  то, грунтуючись на вище наведених прообразах, можна дати лише одну відповідь: так, будуть підхоплені. Якщо вони, звісно, не є атеїсти. Це тим більше дивує, адже не секрет, що навіть не всіх членів Церкви  буде взято на небо.

Чи підтверджує цей висновок Новий Завіт? Ось що каже ап. Павло: «Невiруючий чоловiк освячується жiнкою вiруючою, невiрую­ча жiнка освячується вiруючим чоловiком. Iнакше дiти вашi були б нечистими, а тепер святi». Як же це відбувається? Нерідко віруючі плутають два надзвичайно важливі поняття: праведність і  святість. Праведний це той, хто живе по правді Божій, дотримується заповідей; святий – це той, хто належить Богу, вибраний Богом. Святими можуть бути земля, місце на землі, речі, що їх призначив Господь для потреб богослужіння, люди і навіть народи. Ось як Адонай, наприклад, звертається до Ізраїлю: «Будьте переді Мною святі, бо Я святий Господь Бог ваш, і Я від­окремив вас від народів, щоб ви були Мої» (Лев.20:26).

Про освячення в давні часи: «Сім днів очищай жертовник, і освяти його, і буде жертовник святинею великою: усе, що доторкається до жертовника, освятиться» (Вих.29:37). Кожен із нас, віруючих, є свого роду олтарем, де приносяться угодні Богові безкровні жертви. Отож, у наших сім’ях цей контакт із живим жертовником відбувається постійно, і Дух Божий потужно впливає на наших рідних. Атмосфера святості, що створюється Богом через нас, здійснює свою невидиму, інколи дуже й дуже тривалу працю над їхніми душами. Дозволю собі невеличку фантазію: саме в такому своєрідному духовному коконі святості вони й полетять до хмар услід за нами. Лише одна умова існує для них: «I буде: усякий, хто прикличе iм’я Господнє, спасеться»  (Дій.2:21). І, напевно, як колись Авраамові,  віра їхня буде зарахована їм у праведність (Гал.3:6, Рим.4:23). Є умови й для нас: Ной «був чоловіком праведним і непорочним у роді своєму», а Лот, «живучи серед них, бачив i чув беззаконнi дiла їхнi i тим щодня мучив свою праведну душу» (2Пет.2:8).

Отож, маємо надію, але ота духовна «капсула» створюється на фундаменті нашої праведності та через наші невтомні, наполегливі молитви за тих, кого ми любимо, і з ким хотіли б назавжди оселитися у вічності.